Після понад двох тижнів у дорозі Сполученими Штатами в квітні 2025 року засновниця Ukrainian Patriot Лана Ніланд ділиться своїми роздумами про справжній зміст демократії.
Думковий експеримент від засновниці та CEO Ukrainian Patriot — Лани Ніланд
Провівши понад два тижні квітня 2025 року в подорожі Сполученими Штатами — у неймовірних місцях, таких як Вашингтон, округ Колумбія; Апплбей, Вісконсин; та Кембридж, Массачусетс — я опинилася в затишному куточку Канади. Це була захоплива подорож, особливо з огляду на політичну реальність, яку зараз переживає Північна Америка. Нижче — моя спроба оформити ці враження на папері. Це — думковий експеримент про демократію, відповідальність і глобальну єдність.
На початку квітня у Вашингтоні зібралися небайдужі з усієї країни, аби обговорити, як американці (а у моєму випадку — американські неурядові організації) можуть впливати на своїх представників у контексті України. Я брала участь у різних тренінгах: як звертатися до сенаторів і їхніх помічників; на що звертати увагу, про що краще мовчати.
А ще — я бігала вулицями цього надзвичайного міста в ранкові години, захоплюючись кам’яними спорудами, де народжується демократичний процес. Я поїхала звідти натхненною — і водночас розчарованою: стільки розуму, стільки ресурсів, стільки потенціалу. Але — з якоїсь причини — нездатність почути “іншого”. Навіть якщо ця людина стоїть поруч із тобою.
Апплбей — і Вісконсин загалом — показали інше обличчя Америки. М’якше. Менш агресивне. Сфокусоване на родині.
Я провела там час із головою правління американського підрозділу Ukrainian Patriot — жінкою, яка колись балотувалася в місцеві органи влади (і не пройшла), яка не має жодного українського коріння, але три роки поспіль стоїть поруч зі мною — і з Україною. Ми дали кілька інтерв’ю місцевим ЗМІ, виступили в маленькій школі, з’явилися ще в кількох сюжетах. І я бігала з її двома собаками. Я поїхала звідти з відчуттям: мене почули. Про мене подбали.Та питання залишається відкритим: куди потраплять ці слова?
Кембридж — а особливо Гарвард — у безсмертних словах Джима Моррісона, “розпалив мій вогонь”.
Я опинилася серед розумних, мислячих людей не лише з усієї країни, а з усього світу — тих, хто інвестує у своє майбутнє в публічному управлінні та державній політиці. Іншими словами — у майбутнє лідерства для світу.
Я відвідувала заняття з морального лідерства, майстер-клас із впевненої публічної присутності, а ще — особливу лекцію про те, як знайти власний голос.
І, як кульмінацію, я спостерігала за імпровізованим засіданням “Конгресу США”, де студенти презентували законопроєкти, які, можливо, завтра — або трохи пізніше — стануть реальністю.
Не менш важливим був і мій власний виступ — я ділилася особистим досвідом в Україні та розповідала, чому це має значення для кожного, хто живе на цій планеті.
І, як символічний збіг, я залишала кампус саме в той момент, коли університет заявляв про свою незалежність — з гордістю, у колі людей, які прагнуть зберігати свою внутрішню свободу.
Сьогодні я — в Канаді. У країні, яка готується до нових політичних змін.
Я спостерігаю національні дебати, слухаю локальні аргументи, і як громадянка цієї великої нації — зроблю власний вибір. Своє рішення щодо наступного найкращого кроку в демократичному процесі.
Кожне з цих місць і пережитих там досвідів дало мені глибше розуміння нинішньої політичної реальності.
Усе це — частина мого особистого експерименту думки.
А тепер уявімо… Світ, у якому демократія — це не просто система, а жива, дихаюча форма людської гідності.
У країнах, як-от США та Канада, люди мають привілей жити за верховенством права — юридичною системою, яка, попри недоліки, формувалася століттями, щоб захищати справедливість. Ця система — це не лише набір норм. Це відображення наших цінностей і прагнення до управління, яке служить людям.
У таких демократіях влада обирається народом. Ми наділяємо представників довірою — очікуючи, що вони дотримуватимуться своїх обіцянок.
Але ця довіра не є безумовною. Якщо вони відступають від своїх зобов’язань або нехтують інтересами суспільства — це наш обов’язок (не просто право!) — притягнути їх до відповідальності. Демократія — не пасивний досвід. Вона вимагає активної участі та уваги з боку громадян.
Повага — це основа цієї взаємодії. Нам легко застрягати у власних переконаннях. Але справжній прогрес приходить через розуміння та повагу до думок інших.
Цивілізовані дискусії, активне слухання, пошук спільного — усе це формує здорові спільноти та зміцнює демократичну тканину.
Байдужість — це найнебезпечніший ворог демократії. Коли громадяни відсторонюються, вони передають свою силу іншим. Апатія породжує ще більше апатії — і поступово розмиває інституції, які мали б нас захищати. Історія показує: коли люди втрачають інтерес до політики, на горизонті з’являється авторитаризм.
Протест — це потужний інструмент демократії. Але він має бути відповідальним.
Мирні, законні демонстрації — важливий прояв незгоди, який може змінювати реальність. Але! Щоб протест став справжнім поштовхом до змін — його має супроводжувати структура, яка представляє колективну волю, діє в межах закону та пропонує реалістичні кроки до змін.
Сам по собі розлад — недостатній. Потрібна конструктивна участь і реформи.
Поглянувши за межі своїх кордонів, ми бачимо сувору реальність країн, як-от Україна. Уже понад три роки Україна перебуває в жорстокій війні, її суверенітет і демократичні інститути — під постійним ударом.
Ця війна зруйнувала мільйони доль, і водночас стала болісним нагадуванням про те, що стається, коли підриваються основи демократії.
Боротьба України — це не лише її власна історія. Це заклик для всіх нас берегти власні демократичні процеси та виявляти солідарність із тими, хто бореться за свободу в усьому світі.
Живучи в Україні майже 22 роки, я переконана: міжнародна спільнота — особливо демократичні країни, як-от Канада та Сполучені Штати — має моральний обов’язок підтримати Україну та інші держави, які прагнуть до вільного самоврядування. Ця підтримка — це не лише про гуманітарну чи військову допомогу. Це — вияв справжньої відданості цінностям, на яких побудовані наші суспільства. Спільними зусиллями ми можемо створити світ, де демократія — не виняток, а норма.
Світ, де єдність сильніша за розділення, а співпраця — важливіша за конфлікт.
Демократія — це жива система. Вона потребує нашої участі, поваги до різних думок і відданості справедливості. Жити у вільному суспільстві — це привілей. Але з цим привілеєм приходить відповідальність: бути активними, ставити запитання, вимагати прозорості, і творити світ, у якому хочеться жити. Попереду — великі виклики. Але якщо ми разом, якщо наші цінності спільні — немає меж тому, що ми можемо змінити.
Моє щире прохання: сприйміть цю відповідальність серйозно.
У вас є всі можливості жити в тому світі, про який мрієте. Завдання — щодня докладати зусиль, щоб цей світ справді був тим місцем, яким хочеться пишатися.
Світло і любов.
До скорої зустрічі.
LNN
